Безбар’єрна взаємодія: погляд зсередини

Інвалідність — це не про обмеження. Це про досвід. Про біль і силу, про виклики і можливості, про право бути почутим і побаченим.

В Україні, за даними Мінсоцполітики, на початок 2024 року налічувалось понад 3 мільйони людей з інвалідністю. На тлі повномасштабного вторгнення лише за два роки  кількість осіб з інвалідністю збільшилась на 300 тисяч (Укрінформ). Суспільство не готове до безбар’єрної взаємодії в обставинах сьогодення. При потребі отримання адміністративної, сервісної, банківської послуги, люди з інвалідністю часто стикаються з незручністю та нерозумінням. Особливості взаємодії з ними часто незрозумілі та невідомі фахівцям, які надають послуги. 

В нашій Академії знайшлось рішення, яке є і простим і складним водночас. Тренерсько-інструкторська команда, яка складається із фахівців, які не з чуток знають, що таке бути "людиною з інвалідністю". Володимир Корпученко, Наталія Гаркава, Віктор Герба, Тарас Кирейко, Інна Палій, Євгенія Панічевська, Інна Сергієнко, Юрій Войтюк.

Ми зібрали думки наших інструкторів — людей, які живуть з інвалідністю, — щоб дати голос тим, хто краще за всіх знає, що таке безбар’єрність у дії.

«Інвалідність — це не стан душі, а лише стан тіла чи його окремих функцій. Але це також — шанс. Шанс реалізувати задумане, здійснити мрію»

Це не просто слова. Це філософія, яка проходить через кожну зустріч, через кожну сесію програми «Безбар’єрна взаємодія». Це досвід, що навчає бачити не лише очима.

«Сліпому інколи до фізичного болю хочеться, щоб його побачили, а глухому — щоб його почули. Бачити — не означає розуміти. І тільки в діалозі з’являється справжня доступність».

Безбар’єрність — це не про пандуси чи таблички шрифтом Брайля. Це про взаєморозуміння, повагу і готовність почути. Про те, коли працівник банку, пошти, державної установи не просто виконує інструкцію — а відчуває потребу людини і діє з гідністю.

«Кожен із нас має свій баланс можливостей. У когось він обмежений тілом, у когось — душею, але у всіх нас він обмежений часом».

Інструктори нашої програми діляться не лекціями, а життям. Своїм шляхом. Вони відкривають нам очі. І не лише на труднощі, а й на глибину людського буття.

«Світ людини з аутизмом — це як окрема планета. Там інше сонце, інші квіти, інша мова. І ми можемо навчитися чути цю мову».

«Безбар’єрна взаємодія — це як естафета: одна людина передає свої бажання іншій, яка готова допомогти здійснити їх».

Ми часто говоримо про рівність, але рідко уявляємо себе на місці людини з інвалідністю.

«Осліпнути — ніколи не пізно. Прозріти — можна раніше. І саме зараз — той момент».

Цей текст — не лише про програму. Це про новий спосіб бачити. Новий спосіб взаємодіяти. Новий рівень людяності.

Бо безбар’єрність — це не про архітектуру. Це про людей.

Безбар’єрна взаємодія — це не технологія. Це довіра.

Ці думки — як орієнтири. Вони нагадують нам: навчання про інклюзію не може бути формальним. Це завжди шлях через співпереживання, через сумнів, через чесну розмову. І кожен, хто працює з людьми, може пройти цей шлях — якщо готовий слухати.

Програма «Безбар’єрна взаємодія» — це не лише про навчання. Це про зустріч із досвідом, який змінює сприйняття. Наші інструктори — люди з інвалідністю — поділилися своїм баченням, яке допомагає краще зрозуміти суть інклюзії, гідності та справжньої доступності. Їхні думки — не просто цитати, а ключі до емпатії, нових підходів і переосмислення.