11 квітня 2022 року
Зоя Гаркавенко,
кандидатка психологічних наук,
Президентка Академії професійного розвитку,
дійсний член Національної психологічної Асоціації (НПА) України
Сьогодні, коли для всіх нас час розділився на «до війни» і «зараз війна», кожен українець переживає неймовірну психологічну, екзистенційну травму. Відповідно, реакція на неї у кожного індивідуальна. Проте, у цих реакцій є декілька спільних рис, які проявляються у повсякденній поведінці багатьох людей, отримують підтримку більшості та можуть мати велике значення у подальшому житті-бутті нашого суспільства. Що з цим робити? Чи можна це профілактувати та попереджувати? Запрошуємо до роздумів на цю тему.
Тези виступу в рамках круглого столу "ПСИХОЛОГІЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ВНУТРІШНІЙ ПОГЛЯД", який відбувся 7 квітня 2022 року за ініціативи Інститут соціальної та політичної психології НАПН України.
В якості спільної, колективної реакції на звірства та нелюдську агресію з боку окупантів, можна розглядати комунікативні практики, зокрема дегуманізаційні.
Дегуманізація – це комунікативно-психологічний феномен, який містить процес конструювання у масовій свідомості Образу Іншого, Образу Ворога що базується на заниженні цінності життя конкретної людини, групи людей шляхом позбавлення їх людських рис.
Наразі українці, в більшості своїй, є солідаризованою спільнотою, об’єднаною прагненням дати відсіч ворогу, ідеєю національної єдності та спільного незалежного майбутнього. Ця солідаризація проявляється у багатьох ситуаціях: від мобілізації війська, тероборони, волонтерів, звичайних громадян на взаємодопомогу, фактичне безумовне прийняття та підтримка дій Президента та керівництва країни, ініціація багатьох активностей, які можливі тільки в умовах війни (приготування їжі для тероборони, нужденних, плетіння маскувальних сіток, створення додаткових інформаційних каналів для своєчасного попередження про небезпеки, створення мереж підтримки вимушених переселенців тощо).
Одним із проявів солідарізації суспільства, що наразі є важливою умовою мобілізації країни, є використання та поширення в інформаційно-медійному полі музичних, мистецьких творів, повідомлень, які містять ненормативну лексику, заклики до знищення, критичне знелюднення усіх представників країни-агресора, чим, звісно посилюється образ Ворога, наділяючи його нелюдськими рисами.
Можна впевнено вважати цей прояв дегуманізаційною комунікативною практикою, яка отримує соціальне схвалення у більшості населення країни. Маючи «вірусну» природу такий контент фактично унормовує в суспільстві ставлення до Ворога як до нелюдської істоти, яку потрібно знищити. Безумовно, це важливий фактор мобілізації країни і його не можна недооцінювати, втім, наслідки цього можуть бути дуже невтішні.
Дегуманізація – це психологічний процес зниження цінності життя конкретної людини або групи, шляхом позбавлення людських рис.
Соціальна норма – загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. Соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві, вона є інструментом соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов’язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без загальних правил, які забезпечують координацію цих вільних дій.
Комунікативні практики – здійснення індивідами, соціальними спільнотами обміну різного роду інформації з метою задоволення потреб.
Українське суспільство неоднорідне в усіх його складових і прошарках. Соціальне схвалення масових дегуманізаційних комунікативних практик може призвести до того, що вони в подальшому можуть бути застосовані не тільки до ворогів нашої країни. Вона може бути застосована до внутрішніх «ворогів» певних соціальних груп і прошарків. І в цьому ми вбачаємо серйозну небезпеку.
Сучасні реалії українського життя-буття, коли не тільки політичні сили використовували ідеї сегментування суспільства за ознаками лояльності/нелояльності, поділу України на сорти (чим до речі не дуже успішно, але скористався наш справжній ворог). Так, ситуація пандемії також внесла свої доволі категоричні лінії розмежування прихильників та супротивників вакцинації. Існує ще багато прикладів роз’єднавчих характеристик, які протиставляють різні частини суспільства одна проти одної. В умовах війни таке протиставлення трохи нівельовано спільною смертельною загрозою. Але, як тільки ця загроза мине, поширені та соціально унормовані практики можуть бути перенесені на внутрішнє соціально-політичне життя країни.
Тенденції до поляризації соціуму завжди існують, коливаючись в певних межах. Зважаючи на вищезазначені умови, мусимо визнати, існує реальна небезпека створення ситуацій ще більшої поляризації українського суспільства шляхом масової дегуманізації певних соціальних груп.
В якості додаткового аргументу щодо ймовірності такого розвитку подій, хочеться навести приклад етапів реагування людини на втрату: шок –заперечення, гнів – пошук винних, торг – спроба жити по-старому, депресія – зневірення, прийняття – набуття ресурсу для подальшого життя. Аналізуючи стан речей, на цей момент часу, можна вважати, що загальний шок від початку війни ми всі вже пережили. Наступний етап – пошук винних. І це стосується не тільки самого Ворога, а й тих осіб та інституцій в Україні, які могли запобігти та знизити характер втрат.
Вже сьогодні можна спостерігати в інформаційному просторі поки що несміливі, але доволі їдкі спроби «покласти відповідальність» на конкретних персон та інституції. Думаємо, що цей етап буде тривати ще довго. І саме тут можуть виникнути ті загрози, про які йшлося раніше.
Саме тому вже сьогодні необхідно розробляти та впроваджувати рекомендації для медіа, соціальних мереж щодо унеможливлення перенесення образу Ворога на співвітчизників.
Comments